Навчальний і виховний процес у вищій школі

Навчальний і виховний процес у вищій школі, формування фахівця високої кваліфікації мають свої закономірності й вимагають науково-педагогічного обгрунтування. Ці закономірності в значній мірі відбиваються у багатому педагогічному досвіді професорсько-викладацького складу вузів. Проте чітко визначеної науки про підготовку і формування фахівця у вищих учбових закладах ще немає.
Лише в останні роки проблеми педагогіки вищої школи досліджуються кафедрами педагогіки і психології окремих університетів та педагогічних інститутів. Назрілим завданням є створення курсу педагогіки вищої школи. Узагальнення кращого досвіду і постановка експерименту з окремих проблем навчання і виховання й буде основним джерелом для побудови такого курсу. Молодому викладацькому складу вузів, крім ґрунтовної спеціальної підготовки, потрібні знання з педагогіки. Формування педагогічної майстерності буде більш успішним, коли воно ґрунтуватиметься на науковому осмисленні природи учбового і виховного процесу і врахуванні його закономірностей.
Найбільш загальне визначення педагогіки зводиться до коротенької формули: педагогіка — наука про виховання або наука про виховання людини. Йдеться про виховання як про всебічне формування особи, яке включає розумове, моральне, естетичне, політехнічне і фізичне виховання. Але таке розуміння педагогіки, а також відомі організаційні форми та методи навчання і виховання історично виникли і розвиваються зараз у відповідності до особливостей виховання у загальноосвітній школі. Навчання і виховання у вищій школі мають свої суттєві особливості, тут діють закономірності, властиві лише навчально-виховному процесові підготовки фахівців вищої кваліфікації.
А це складний процес. Формується особа майбутнього фахівця— її світогляд, ідейно-політичні переконання, моральне обличчя, загальна культура, і на цій основі набуваються політехнічні та фахові знання, виробляється система професійних умінь і навичок. У вищій школі готується творчий діяч для виробництва та вихователь людей. Своєрідність навчально-виховного процесу у вищій школі зумовлюється також психологічними та ідейно-етичними особливостями студентської молоді, яка в суспільстві дістала широкий простір для виявлення і розвитку своїх здібностей та прагнень.
Отже, педагогіку вищої школи можна визначити як науку про підготовку і виховання фахівця вищої кваліфікації. У цьому напрямку і почалася дослідницька робота багатьох педагогічних колективів, щоб створити таку науку.
Навчальний процес вищої школи має два аспекти: навчання (викладання) як система цілеспрямованих дій викладачів і кафедр, розрахована на передачу студентам наукових знань і формування їх особи, і навчання (учення) як учбова діяльність студентів, що відбувається за учбовим планом (лекції, семінарські заняття, виробничі практики) і як самостійна робота.
Досить важливою закономірністю є те, що учбова діяльність викладачів і студентів перебуває у дидактичній єдності. Аналіз учбового процесу доводить, що професорсько-викладацький склад через лекції та керівництво семінарськими заняттями, лабораторними і виробничими практиками здійснює постійний формуючий вплив на студентів. Цей вплив досягається через розкриття наукових проблем, через залучення студентів до лабораторії наукового мислення викладача, і виходить він далеко за межі аудиторії. Студенти працюють самостійно під опосередкованим впливом викладача, беруть участь у роботі наукових гуртків, застосовують знання на учбових і виробничих практиках, при написанні курсових і дипломних робіт.
Одночасно діяльність студентів в учбовому процесі виступає як активний компонент, що ставить перед викладачем високі вимоги задовольняти потреби студентів в опануванні наукою та її методами. Пасивність студентів в учбовому процесі говорить лише про низький науково-педагогічний рівень викладання.
Дальше поліпшення підготовки фахівця вимагає постійного удосконалення змісту навчання (навчальні плани, програми, підручники). Цього потребує швидкий розвиток науки і техніки та зростаючі вимоги нашого життя. Але строки навчання і можливості студентів у навчальному процесі дуже обмежені, а тому дедалі гострішою стає проблема раціональної організації навчання. В цьому плані велике значення має впровадження у навчальний процес принципів наукової організації праці викладачів і студентів, а також застосування програмованого навчання і збагачення занять сучасними технічними засобами.
Для такого удосконалення є всі можливості. Нагромаджено значний досвід вузами країни. Стало також очевидним, що впровадження нових методів навчання можливе лише у системі загальних методів. Існують єдині дидактичні основи для давно відомих і для нових методів. Нехтування дидактичними закономірностями приводить до педагогічного збіднення і найдосконалішого методу навчання.
Ось чому молодому викладачеві при опануванні педагогічною майстерністю потрібно керуватись передусім педагогічними й дидактичними закономірностями і на їх основі оволодівати методикою навчання і виховання у вищій школі.

Джерело: http://5ka.at.ua/load/pedagogika/metodi_vikladannja_i_navchannja_u_vishhij_shkoli_referat/46-1-0-26296