Організаційно-методична робота діагностики і терапії інфекційних хвороб в умовах поліклініки

Організаційно-методична робота полягає в організації виявлення та обліку інфекційних хворих, протиепідемічних заходів, підвищення кваліфікації лікарів суміжних спеціальностей, санітарної освіти населення, складанні звітів за визначеними формами.
Лікар КІЗу зобов’язаний організувати роботу дільничних лікарів для ранньої діагностики інфекційних хвороб, у тому числі паразитарних, і заразоносійства без будь-яких клінічних проявів. Для цього широко застосовують сучасні методи клінічного, бактеріологічного, вірусологічного, паразитологічного, інструментального та інших видів досліджень. Особливо важливим є контроль за своєчасним обстеженням хворих з довготривалою гарячкою, а також осіб, котрі мають дисфункцію кишок, хронічні захворювання сечо- і жовчовивідних шляхів. Дані про наявність таких хворих дільничні лікарі передають у КІЗ (вже на 4-ту добу гарячки при невстановленому діагнозі).
Про кожне виявлене інфекційне захворювання чи підозру на нього лікар КІЗу сповіщає санітарно-епідеміологічну станцію. Щоб забезпечити оперативність і надійність інформації, останню передають негайно по телефону, а потім надсилають письмове термінове повідомлення згідно з обліковою формою 058. Виняток складають такі масові захворювання, як грип та інші ГРВІ, реєстрація яких обмежена статистичними талонами (обл. ф. 025-в), що зберігаються в поліклініці чи амбулаторії. Облік захворювань і випадків заразоносійства проводять за місцем їх виявлення незалежно від адреси проживання хворого чи носія.
Медична сестра кабінету реєструє кожного хворого і заразоносія в журналі обліку інфекційних захворювань (обл. ф. 060). До цього журналу вносять також дані про хворих з невстановленим діагнозом і з гарячкою тривалістю понад 3 дні. На основі цих даних медсестра під керівництвом лікаря КІЗу щомісяця складає звіт про рух інфекційних захворювань.
Виявленого інфекційного хворого, бактеріо- чи паразитоносія необхідно якнайшвидше ізолювати. Найкращою формою ізоляції, без сумніву, є госпіталізація в інфекційний стаціонар, що дозволяє запобігти можливості розсіювання інфекції хворим і заразоносієм серед осіб із найближчого оточення і в зовнішньому середовищі. Негайна госпіталізація інфекційних хворих необхідна при чумі, холері, сибірці, сапі, сказі, висипному тифі, черевному тифі, паратифах А і В, дифтерії, менінгококовій інфекції, геморагічних гарячках Ласса, Ебола, Марбург тощо. При інших інфекційних хворобах необхідність госпіталізації визначається епідеміологічною ситуацією, житлово-побутовими умовами, особливістю клінічного перебігу хвороби та її прогнозом у кожному окремому випадку. Обов’язковій госпіталізації підлягають такі категорії інфекційних хворих:

ті, хто живе у гуртожитках і незадовільних побутових умовах (велика скупченість, відсутність ізольованого санвузла і т. ін.);
працівники харчових підприємств та особи, які до них прирівнюються;
хворі, які проживають спільно з працівниками харчових підприємств або дітьми, що відвідують дошкільні заклади.
Якщо інфекційний хворий чи заразоносій залишається вдома, необхідно забезпечити проведення відповідного комплексу протиепідемічних заходів і створення умов, які б виключали ймовірність поширення інфекції. Так, для хворих з інфекційними захворюваннями дихальних шляхів виділяють окремі кімнати, які необхідно періодично провітрювати і по можливості обробляти ультрафіолетовими променями кварцової лампи; харкотиння і виділення з носа збирають у закриту склянку або емальовану банку (плювальницю), які потім дезінфікують хлорним вапном або іншим дезінфектантом. Тим, хто доглядає за хворими, рекомендується надягати чотиришарову марлеву маску, яка б щільно закривала рот і ніс. У випадку кишкової інфекції важливо забезпечити якісну дезінфекцію випорожнень хворого і його посуду. Зрозуміло, що новим зараженням можна запобігти, якщо сам хворий і члени його сім’ї засвоять необхідний мінімум санітарно-гігієнічних знань і вмінь. Інструктаж, звичайно, проводить дільнична сестра після консультації в КІЗі. Факт проведення інструктажу оформлюється актом.
Інфекційного хворого госпіталізують на санітарному транспорті у супроводі медичної сестри чи фельдшера. В одному автомобілі слід перевозити лише одного хворого або кількох хворих з одного епідемічного осередку. Транспортувати разом двох і більше осіб з різними інфекціями забороняється, щоб запобігти взаємному зараженню. В дорозі необхідно забезпечити збирання харкотиння, блювотиння, калу чи сечі у відро (таз) із дезінфікуючим розчином. Аналогічні заходи необхідно передбачити у випадку перевезення хворого не на санітарному транспорті. Супроводжуючий повинен мати з собою медикаменти та інструменти для надання невідкладної допомоги. Після рейсу транспорт дезінфікують, а супроводжуючий змінює медичний халат і шапочку, миє руки і лице теплою водою з милом. Якщо руки були забруднені виділеннями хворого, їх спочатку обробляють 0,5 % розчином хлораміну, а потім миють господарським милом.
Дуже важливим розділом роботи є виконання комплексу заходів в епідемічному осередку, спрямованих на його ліквідацію. Після госпіталізації інфекційного хворого в осередку силами санепідслужби здійснюють заключну дезінфекцію і встановлюють нагляд. Лікар КІЗу організовує і контролює здійснення лікарями і медсестрами дільниць і медичних пунктів спостереження за особами, які контактували з інфекційними хворими за місцем проживання, роботи й навчання, проведення протиепідемічних і профілактичних заходів. Дільничний лікар записує в медичній карті амбулаторного хворого (обл. ф. 025) прізвища всіх контактних осіб, план спостереження за ними і заходи профілактики.
За контактними особами спостерігають протягом максимального інкубаційного періоду, визначеного для діагностованої інфекційної хвороби. Проведення періодичних опитувань, оглядів, термометрій і лабораторних досліджень допоможе своєчасно розпізнати виникнення нових захворювань. Сучасні методи мікробіологічних та імунологічних досліджень дають змогу виявити осіб зі стертим і безсимптомним інфекційним процесом, здорових бактеріо-, вірусо- і паразитоносіїв.
Одним із дійових протиепідемічних заходів є роз’єднання контактних. Роз’єднанню підлягають в першу чергу особи декретованих груп (працівники харчових підприємств, водопостачання, дитячих і медичних закладів, а також діти, які відвідують дитячі дошкільні заклади).
Цих осіб тимчасово не допускають до роботи і відвідання дитячих закладів. При карантинних інфекціях (чума, холера) застосовують крайню форму роз’єднання — ізоляцію контактних в окремих приміщеннях.
Дані про контактних осіб медична сестра заносить у спеціальний листок, де зазначає їхні прізвища, ім’я, по-батькові, вік, місце роботи, навчання, наявність чи відсутність важливих клінічних проявів запідозрених інфекційних хвороб. Наприклад, у випадку вірусного гепатиту необхідно зазначити суб’єктивний стан, температуру тіла, забарвлення склер, слизової оболонки твердого піднебіння, під’язикової ділянки, шкіри, калу та сечі. Медсестра відвідує взятих на облік контактних осіб 1 раз на тиждень протягом 35 днів. За цей час їм роблять 2- З дослідження активності АлАТ у сироватці крові і наявності білірубіну в сечі. При виявленні симптомів хворого повинен оглянути дільничний лікар, а у випадку підозри на вірусний гепатит — інфекціоніст, роблять також додаткові лабораторні дослідження.
Завідуючий поліклінікою спільно з лікарем КІЗу несуть особисту відповідальність за раннє виявлення в умовах поліклініки карантинних інфекцій, до яких, згідно з міжнародною санітарною конвенцією, належать чума, холера, жовта гарячка, малярія та контагіозні геморагічні гарячки Ласса, Марбурга, Ебола. За участю інфекціоніста проводиться систематичне навчання медичного персоналу поліклінік з діагностики цих інфекцій, а також тренувальні заняття з відпрацюванням практичних заходів на випадок виявлення хворого на чуму або холеру. Лікар КІЗу повинен домагатися того, щоб кожен спеціаліст добре знав свої функціональні обов’язки, брати участь у роботі комісії, яка атестує медичних працівників з питань карантинних інфекцій. Крім того, до обов’язків лікаря КІЗу належить спостереження за наявністю і правильним зберіганням протиепідемічних засобів (захисного одягу, дезінфікуючих розчинів, лабораторного посуду для забирання матеріалу від хворого чи підозрілого, медикаментів).
За вказівкою санепідстанції лікар КІЗу проводить клінічне і лабораторне обстеження осіб, які прибули із країн, небезпечних щодо холери, чуми, жовтої гарячки, малярії, тропічних гельмінтозів. Прибулі з країн, де зараз реєструється холера, підлягають щоденному медичному спостереженню протягом 5 днів з часу приїзду. У випадку чуми спостереження триває 6 днів. Особи, котрі повернулись із тропічних країн, проходять лікарський огляд в КІЗі та лабораторне дослідження товстої краплі й мазка крові на присутність плазмодіїв малярії, мікрофілярій, спірохет, трипаносом, осаду сечі на яйця шистосом, калу на яйця гельмінтів і кишкові найпростіші.
Лікар КІЗу персонально відповідає за підготовку медичних працівників поліклініки згідно з програмою цивільної оборони на випадок застосування противником біологічної зброї. За участю інфекціоніста розробляються обов’язки посадових осіб поліклініки, правила внутрішнього розпорядку на випадок виявлення уражених, проводяться заняття з персоналом. Необхідно домагатися того, щоб лікарі й медсестри не лише знали основи діагностики штучно спричинених інфекцій, але й вміли кваліфіковано й оперативно вести відповідну протиепідемічну роботу.
У тісній співпраці з епідеміологом персонал КІЗу надає методичну допомогу дільничній службі поліклініки і медичним пунктам у плануванні та проведенні профілактичних щеплень населення згідно з календарним планом імунізації, а також вакцинації за епідемічними показаннями. Важливо простежити за складанням списків осіб, які підлягають вакцинації, і визначенням термінів щеплень у різних установах і на підприємствах, виходячи з затвердженого міністерством охорони здоров’я календаря профілактичних щеплень, вікової структури населення та інших демографічних показників, конкретної епідеміологічної ситуації, імунологічних і клінічних даних.
Необхідно зазначити, що абсолютна більшість планових щеплень припадає на дітей . Здійснюють їх у кабінетах для щеплень дитячих поліклінік і сільських лікувальних закладах. Доросле населення імунізується силами поліклінік, медико-санітарних частин, медичних пунктів, сільських дільничних амбулаторій і лікарень.
Питання про можливість імунізації конкретної людини у визначений час вирішують після ретельного обстеження з обов’язковою термометрією і врахуванням даних анамнезу (реакції на раніше проведені щеплення, перенесені захворювання, алергічні реакції та ін.). У разі необхідності проводять лабораторні дослідження. Тимчасовими протипоказаннями є гострі інфекційні та неінфекційні захворювання, включаючи період реконвалесценції. Підставою для утримання від щеплень є також друга половина вагітності і годування груддю.
Після перенесення захворювання імунізацію можна здійснити не раніше ніж через 2 міс з моменту клінічного одужання. Осіб, які перехворіли на вірусний гепатит, дозволяється імунізувати лише через 6 міс після виписки зі стаціонару, на менінгококовий менінгіт — через 1 рік. Особам, інфікованим збудником туберкульозу, хворим на хронічні захворювання нервової системи, ЛОР-органів, серцево-судинної, ендокринної системи, щеплення можна робити лише з дозволу відповідних спеціалістів.
Забороняється поєднувати щеплення проти кількох інфекцій, що не передбачено офіційними документами. Імунізацію проти іншого захворювання можна проводити не раніше ніж через 2 міс після попереднього щеплення. Винятком є щеплення проти поліомієліту, яке дозволяється робити одночасно з вакцинацією препаратом АКДП. В епідемічному осередку будь-якої інфекції (грип, епідемічний паротит, вітрянка, скарлатина та ін.) планові щеплення можна проводити лише особам, які перехворіли на ці захворювання. Постійні протипоказання: декомпенсовані вади серця, хвороби крові, стенокардія, гіпертонічна хвороба, алергічні хвороби, гідроцефалія, епілепсія, психічні хвороби, колагенози, цукровий діабет, злоякісні пухлини, важкі захворювання нирок і печінки.
Останнім часом багато уваги приділяється проведенню профілактичних щеплень у студентських будівельних загонах. Щеплення роблять за 1 міс до від’їзду з врахуванням інфекційної захворюваності, яка спостерігається в місцях майбутньої роботи. Дані про стан здоров’я кожного студента та зроблені йому щеплення заносяться у його індивідуальну медичну карту.
КІЗ отримує препарати для щеплення з санепідстанції і розподіляє їх між лікарськими дільницями згідно з заявками. З метою контролю за використанням препаратів ведеться журнал їх надходження і витрат. Лікар КІЗу інструктує лікарів і медсестер, яким доручено виконання щеплень, звертаючи особливу увагу на суворе дотримання правил запобігання післявакцинаційних ускладнень і реакцій. У частини вакцинованих можуть виникнути реакції. Вони звичайно виникають протягом першої доби після імунізації і тривають не довше ніж 48 год. Реакції можуть бути загальними і місцевими.
Загальна реакція проявляється підвищенням температури тіла, нездужанням, кволістю, болем голови. Вона буває різної інтенсивності. Загальна реакція вважається слабкою, коли температура тіла не перевищує 37,5 °С, середньої важкості — якщо досягає 38,5 °С, важкою — при температурі тіла понад 38,5 °С. Вакцину, яка спричинила сильні реакції у більше ніж 7 % осіб, вважають реактогенною і далі не використовують.
Місцева реакція проявляється у вигляді гіперемії та набряку різної інтенсивності на місці введення препарату. Реакцію вважають слабкою, якщо діаметр гіперемії шкіри та інфільтрату не перевищує 2,5 см, середньою — від 2,5 см до 5 см, сильною — понад 5 см. Ступінь післявакцинаційних реакцій залежить від реактивних властивостей препарату та від індивідуальної чутливості організму. Реакції на вакцину в осіб, які не мають протипоказань до імунізації, після правильного щеплення не носять патологічного характеру і не потребують лікування.
Якщо виникає виражена реакція на щеплення чи ускладнення, в індивідуальній карті амбулаторного хворого слід зазначити їх місцеві і загальні прояви, а також передбачувану причину з урахуванням тих захворювань і алергічних станів, які були під час проведення щеплення. На кожен випадок ускладнення подають термінове повідомлення в санепідстанцію (обл. ф. 058). Для розслідування створюють комісію, до складу якої входять уповноважений представник санепідстанції і лікар КІЗу.
Проведення щеплень реєструють у спеціальному журналі (обл. ф- 064). Отримані від дільничних лікарів відомості лікар КІЗу узагальнює в щомісячному статистичному звіті (обл. ф. 86-лік), квартальній і річній пояснювальних записках.

Добавить комментарий